Гнна дущак вірші. Їхня зустріч не була випадковою

windows-1251Їхня зустріч не була випадковою

Їхня зустріч не була випадковою. Вони знали одна одну. Вони тягнулися одна до одної. Але час не був на їхньому боці. Одна у зоряній славі літала світами, зачаровувала людей своєю творчістю, отримувала звання, нагороди, море квітів і палких прихильників. Інша більше 20 років прикута до ліжка мріяла про те, як би їй побувати хоча б на одному концерті замученої славою і шаною зірки естради і подарувати їй квіти. Не ті помпезні дорогі, яскраві але бездушні, ніби мертві, а живі перші бриндушки з-над берега річки Дерелуйки, що протікає біля хати. На жаль не судилося. Будемо сподіватися, що настане час і вони зустрінуться обі на одній сцені. А поки що творять і доповнюють одна одну, дві буковинські музи – Ганна Дущак і Ольга Добрянська.

Більше року тому Анничка подарувала Ользі збірочку своїх поезій. Саме там вона написала про те, що не зможе побувати на її концерті й не зможе подарувати їй квіти. Ольга дуже довго вибирала вірш, з якого потім вийшла пісня. Її музика і виконання настільки гармонійно доповнили мелодику слів Аннички, що навіть задубілі а наметах “Україна – без Кучми” аґресивні полі-тичні опоненти, слухаючи пісню, відразу стають добрі-шими трохи романтичнішими. Замість льоду ненависті один до одного в серці стає тепло й добре. Якби побільше нам таких творів, то не робили б дурниць ані на владних олімпах, ані на вуличних барикадах.

Отож зустрілися недавно дві буковинські музи у Аннички вдома. Ольга дала прослухати поетесі її слова, покладені на музику. І в останньої у куточках гарних живих очей забриніла сльоза.

- Ой, та твоя музика і спів зробили прекрасне диво з вірша,- сказала Анничка.

- Та ні. То твої слова зробили прекрасне диво з музики, - сказала Ольга.

Подивилися одна на одну і посміхнулися.

Дійсно, напевно вже багато років українська естрада не мала такого величного мистецького гармонійного поєднання слів, музики та виконання, як це сталося у пісні Ольги Добрянської на слова Аннички Дущак “Єдиний”.

Пісня тільки днями записана у коломийській студії “Дзвони” і її ще не чув великий загал. Ганна Дущак була однією із перших, хто чув цю пісню.

... Через кілька днів поетеса прислала Ользі Добрянській розроблений нею сценарій кліпу до пісні “Єдиний”. Сподіваємося, що уже найближчим часом ми не тільки почуємо пісню, а й побачимо те, що сотворили дві такі різні і такі схожі буковинські Музи - Ганна Дущак та Ольга Добрянська.

Петро КОБЕВКО

Касетний скандал окреслив реальну картину політичної системи України, став реакцією незадоволення активної частини суспільства саме таким станом речей. Але виникає запитання, чи є нормальним для розвитку нації тривале існування країни в умовах жорсткого протистояння влади і опозиції. Протистояння, мета якого повна і безапеляційна перемога над опонентом. Якщо ні – то хто і які сили як всередині країни, так і поза нею отримують найбільших дивідендів від саме такого розвитку подій? Чи виконує якусь позитивну функцію саме така конфронтаційна логіка поведінки обох сторін у конфлікті для розвитку суспільства?

Реакція влади на розвиток подій показала, що владні інституції діють в режимі жорсткої автократії, керування із єдиного політичного центру. Дивним виглядає, коли в умовах політичної кризи існує владний моноліт, відсутня будь-яка позитивна реакція хоча б однієї із гілок влади на незадо-вільний стан речей. Це підкреслює і текст недавнього звернення трьох вищих посадових осіб держави до українського народу, який навіть не визнає існування очевидної політичної кризи в Україні, про яку вже говорить весь світ. Така одностайність думок вищих посадових осіб (в кращих традиціях совкової системи) є ознакою відсутності реального розподілу владних повноважень між гілками влади, підтверджує декларативний, віртуальний характер української Конституції. Цей факт породжує безвідповідальність владних структур, які реально нікого не репрезентують, представляють інтереси лише конкретних посадових осіб та людей безпосередньо наближених до них. Виходячи із вищесказаного, президент, його оточення, номенклатура, частково верховна рада, можуть сміливо констатувати, як король-сонце – держава – це я (або ми). Що вони й роблять фактично в кожний момент свого політичного буття.

Кого ж представляє і за що бореться в цих умовах радикальна опозиція, що протистоїть авторитарному режиму? Виставивши на білий світ дійсно кричущі факти порушення владою законних прав громадян, жменька ідейних борців за народовладдя та національну державу поставила благородну мету - змінити всенародно обраного президента, очистити владу від посадових осіб, які компрометують своїми діями державу. При цьому розраховуючи на загальну підтримку населення. Але тут з’ясувалось, що існуючий політичний режим – леґітимний, у тому сенсі, що громадяни своєю пасивністю та байдужістю його фактично підтримують, не претендуючи ні на які права і свободи, якими вони не знають як скористатися. Більшість населення не має ні віри, ні надії, ні моральних принципів, ніяких орієнтирів для руху вперед, для поступу країни. Цинізм влади в таких умовах є віддзеркаленням аморфного стану суспільства, який подвоюється діями, що консервують таку ситуацію.

Таким чином опозиція поборює в особі президента не причини, а наслідки певного становища громади. Причому, сторони в цьому герці не на життя, а на смерть близькі як близнюки. З одного боку - нецивілізована, безвідповідальна влада, що не поважає свій народ, а з другого – настільки ж нецивілізована опозиція, яка своїми гаслами демонструє неповагу до існуючої влади.

Основна маса населення, інтереси якої мали представляти сторони протиборства, не бачить ніякої перспективи, щоб вставати на чийсь бік, крім людей, особисті права їх або їхніх близьких були порушені брутальними діями влади.

Більшість людей не розуміє, що вони можуть знайти підтримавши опозицію, а втрачати кожному особисто є що: кому спокій, кому роботу, кому субсидії, кому ілюзії, а кому і певні статки. І це при загальному незадоволенні існуючою системою. В таких умовах не мають позитивного змісту радикальні лозунґи оскільки вони відірвані від пасивної маси. Такі лозунґи не отримують соціальної підтримки і з огляду на це можуть бути реалізовані лише шляхом перевороту, який буде мати наслідком затяжний громадянський конфлікт. Який же вихід із цієї патової ситуації? В умовах, що склалися він може бути знайдений лише на шляху цивілізованого діалогу влади і опозиції. Для цього опозиція має зняти радикальне гасло відставки президента, визнавши його, як арбітра нації. Запропонувати народу програму реального поступу на шляху розвитку самоорганізації, як певні альтернативи органам влади для досягнення реального поліпшення умов життєдіяльності на підставі цілісної ідеологічної системи розвитку національної держави. Президент, у відповідь на це мав би піти на певні поступки: прийняти відставку міністра МВС Ю.Кравченка та ґенпрокурора М.Потебенька, як найбільш скомпрометованих посадових осіб; піти на поступки політичним партіям підписавши прийнятий верховною радою виборчий закон на основі пропорційної системи.

Ситуація жорсткого протистояння поглиблює розкол нації наносить непоправну шкоду інтересам країни. В цьому сенсі найбільших втрат несе весь український народ як пасивний об’єкт боротьби. Всередині України найбільшу користь з цього визискують деструктивні політичні сили, які не хочуть бачити державу самостійною та сильною. Це проімперські угруповання на кшталт комуністів, які зайняли позицію, що провокує обидві сторони на продовження конфлікту: ні миру, ні війни.

На зовнішньополітичній арені найбільшу вигоду від внутрішньополітичного протистоянні отримують праґматичні правлячі кола Росії, в “братні” обійми стратегічного партнерства крок за кроком потрапляє ослаблений президент України, а разом з ним і втрачає суверенітет держави. Росія поступово скуповує стратегічні підприємства країни, користуючись нашою енерґетичною залежністю. Цьому сприяє і той факт, що демократична Европа втрачає інтерес до нашої нестабільної держави, залишаючи нас віч-на-віч з російськими неоімперськими амбіціями.

Ненависть. Яка керує учасниками конфлікту може призвести тільки до руйнації. Якщо сторони конфлікту не знайдуть в собі сили здолати стереотип сприйняття політичного опонента, як ворога, не побачать в супернику віддзеркалення своїх недоліків, не візьмуть на себе відповідальність за долю країни, народу, нації то в такому разі вони підпишуть Україну як самостійній державі смертний вирок. Історія нам цього не вибачить, а суд нащадків буде безжалісний.

Сергій ГАПЛЯК

Останнім часом Україна у всьому повторює Росію, тільки на порядок менше. Як у старі добрі часи - “старшого брата”. Отож, коли Єльцин йшов у відставку, він призначив свого наступника під-полковника ФСБ Путіна. Зараз, коли буде йти Кучма, він також за прикладом Росії повинен призначати когось із СБУ, але званням меншим. Майора... Мельниченка.

У буковинських лісах побував Заєць, міністр екології України. Його дуже обурило ставлення до лісу на Буковині. Заєць вживе заходів, аби ліси не вирубувалися і природа не нищилася.

Шилепницький і Бауер привітали ветеранів війни і українських вояків з днем захисника Вітчизни. У привітанні схилили голови перед тими, хто захищав українську землю. Тільки не вказали від кого. Бо воїни УПА захищали Україну як від німців, так і від москалів. Тоді чому Україна і Росія разом святкують день захисника Вітчизни. І взагалі, яку “Віт-чизну” ми маємо на увазі?

У понеділок президент вручив ордени державним достойникам: своєму раднику О.Волкову “За заслуги” (мабуть в організації виборів потрібного президента) та Є.Марчуку – “Ярослава Мудрого”. І це коли на Волкова в Бельгії відкрита кримінальна справа за фактом відмивання грошей.

Обласні організації УРП висловлюють рішучий протест проти арешту Юлії Тимошенко. Оцінюють цей факт як акт політичної розправи над одним із лідерів опозиції, членом ради Форуму національного порятунку і пов’язують його з політичною діяльністю Юлії Тимошенко на посаді віце-прем’єра з питань ПЕК. УРПівці вважають, що задуми відволікти увагу народу від справжніх винуватців політичної кризи в особі вищих державних посадових осіб країни не здійсняться. Пропонують всім демократичним силам України стати на захист конституційних прав і свобод, утворювати реґіональні відділення Форуму національного порятунку.

Свіжа новина з парламентського трансферного ринку. Наш співучий земляк Дмитро Гнатюк, обраний свого часу до верховної ради за партійним списком “Громади”, спакував свої валізи з фракції “Батьківщини” і подався у “Трудову Україну”. Цим кроком Дмитро Михайлович убив двох зайців: став першим мандрівником з опального крейсера Юлії Тимошенко і зрівнявся за кількістю міжфракційних переходів з іншим буковинським нардепом Михайлом Гуцолом. Сподіваємося, голос пана Митра лоскотатиме слух олігархів-трудовиків з не меншим натхненням, ніж зачудовував свого часу Сталіна, Брежнєва, Лазаренка і Тимошенко.

Шарль де Голль, пам’ятаючи, що він – президент усіх французів, наголошував: “Опозиція – це теж Франція”. Український ґарант, зібравши учора в Києві політичні партії на пошук шляхів виходу з кризи, відмовився запросити на зустріч парламентські партії, що входять до Форуму національного порятунку. Немудрий наш президент не хоче бути представником усіх українців. А ще раніше представників Форуму глава держави назвав фашистами. Ця тактика не нова. Режим Чаушеску також називав політичну опозицію кримінальними злочинцями. Чим це за-кінчилося також добре відомо.